Тростянецька Філія №4
І-ІІ ступенів
ЗЗСО І-ІІІ ступенів №3

Пт, 06.12.2019, 14:23
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Файли
Нормативно-правова база [3]
Плани роботи [3]
З досвіду роботи [6]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

 

Як не треба діяти, якщо ви не хочете, щоб булінг у школі став звичним явищем.

 

1. Стояти осторонь

Чекати і сподіватися, що проблема вирішиться сама собою – марно. Нічого не вирішиться, стане тільки гірше. Якщо ви бачите, що дитину ображають інші діти (а батьки цих дітей і поготів!), обов’язково втручайтеся. Це саме той випадок, коли краще зробити хоч щось, ніж нічого не робити.

2. Не цікавитися життям своїх учнів та учениць

Так, головну роль у вихованні дитини відіграють її батьки, але й у школі вона проводить багато часу, а отже, вчительство не може лишитися осторонь. Необхідно з самого початку вибудовувати довірливі стосунки у класі, діти мають знати, що вони вам можуть довіряти, що ви не промовчите та захистите їх.

3. Забувати про шкільні правила та законодавство

Чи мають право батьки приносити до школи торти та інше частування, а потім влаштовувати у класі свята? Звісно, що ні. Та й хто потім відповідатиме за отруєння чи алергічні реакції у дітей? Якщо ж виникають ситуації, подібні харківській, то варто зауважити, що їх можна кваліфікувати як дискримінацію, а це вже зовсім інший рівень відповідальності.

4. Не давати дитині порад

Найгірше, що можна сказати учням та ученицям – це «Не звертай уваги». Відсутність реакції з боку жертви булінгу не зупиніть булера. Навпаки, агресор побачить, що реакції немає, а отже можна і далі робити, що заманеться.

Психологи радять спочатку спробувати зупинити булера за допомогою вербальних засобів. Так, у випадку спроби агресії жертва має спочатку сказати: «Ти поводиш себе агресивно», а потім запитати: «Ти що, злий?» або «У тебе сьогодні поганий настрій?», потім варто продемонструвати, що ви розумієте, чому кривдник поводить себе саме так, і запитати:«Ти хочеш видатися крутимТи хочеш мене образити?». Такі слова змусять кривдника розгубитися, і саме у цей момент необхідно розказати йому про власні почуття: «Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні/чіпають мої речі/намагаються спровокувати на бійку» тощо. Насамкінець варто навести аргументи: «Твоя поведінка суперечить правилам класу!».

Розкажіть, що говорити все це варто впевненим тоном, при цьому краще втриматися та не плакати, адже саме такої емоційної реакції і прагне булер.

5. Замовчувати справу

Так, ніхто не хоче, аби його клас чи школа «прославилися» через булінг. Але, приховавши такі факти, ви ризикуєте ще більше – якщо ситуація погіршиться, про неї все одно рано чи пізно дізнаються, тільки наслідки будуть набагато неприємнішими. Говорить із булерами, викликайте їхніх батьків, повідомте адміністрації, зверніться до психолога, а якщо потрібно – і до вищих інстанцій.

6. Вважати, що одна виховна бесіда вирішить проблему

Ні, одна бесіда з булером та жертвою нічого не вирішує. Булінг – невипадкове явище, він пов’язаний з якостями особистості кривдника, який прагне встановити свою владу над іншими. Така людина робить все доволі виважено та холоднокровно, а отже і заходи щодо неї мають бути іншими. Саме тому булінг є викликом усій школі як організації, такі випадки вимагають системних рішень на рівні адміністрації, зміни самої організаційної структури.

7. Думати, що ви поганий вчитель

Коли у класі трапляються випадки булінгу, то дехто з вчителів та вчительок починає звинувачувати у цьому себе: «Якщо в мене це сталося, то я погано виховую дітей». Насправді булінг може трапитися у будь-якому класі й у будь-якого вчителя. Ви в цьому не винні. Так і само боротися одному теж не варто. Цькування можна перемогти тільки тоді, коли весь шкільний колектив об’єднується проти цього. Тільки системні та злагоджені дії допоможуть викорінити це явище.

 

Ознаки виявлення випадків домашнього насильства

1. У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників закладу освіти, їх уважне ставлення до учасників освітнього процесу і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей.

2. Види домашнього насильства визначаються за наступними ознаками:

1) Ознаками психологічного насильства є:

  • замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
  • неврівноважена поведінка;
  • агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
  • різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну;
  • уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);
  • синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);
  • уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
  • занижене самооцінювання, наявність почуття провини;
  • швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
  • демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
  • схильність до «мандрів», бродяжництва;
  • депресивні розлади;
  • спроби самогубства;
  • вживання алкоголю, наркотичних речовин;
  • наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
  • прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот;
  • приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект;
  • інші прояви поведінки чи емоційних реакцій, що не відповідають віковим нормам розвитку дитини.

2) Ознаками фізичного насильства можуть бути:

  • розповідь дитини, що батьки, інші члени сім’і' застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
  • намагання дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших дітей; носити одяг, що не відповідає сезону);
  • зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
  • синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо;
  • рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
  • травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
  • забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
  • скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем;
  • рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
  • сліди від укусів;
  • опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми.

3) Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:

  • постійне голодування через нестачу їжі;
  • вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
  • часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
  • пропуски занять у школі;
  • втомлений і хворобливий вигляд;
  • загальна занедбаність;
  • нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря),
  • неліковані зуби;
  • залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння);
  • залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
  • відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;
  • антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
  • нігті, волосся у дитини нестрижені та брудні;
  • у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
  • залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
  • дитина жебракує, втікає з дому;
  • відставання дитини в розвитку фізичному, емоційному, розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності тощо.

4) Ознаками сексуального насильства можуть бути:

  • знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
  • захворювання, що передаються статевим шляхом;
  • синдром «брудного тіла»;
  • уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім'ї;
  • дитяча або підліткова проституція;
  • рання вагітність;
  • вчинення сексуальних злочинів;
  • сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
  • нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка;
  • створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
  • відмова від гігієнічного догляду за собою;
  • нашарування великої кількості одягу на тілі або використання одягу, який максимально приховує тіло;
  • страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
  • синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів.
  • інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психолопчні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини.

Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу також на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини. Зокрема до таких ризиків можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або інші законні представники:

  • не цікавляться освітньою діяльністю дитини (не відвідують батьківських зборів, не контактують із педагогами закладу);
  • під час відвідування закладу освіти перебувають у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотичних речовин; наявні факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;
  • систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;
  • ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;
  • не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);
  • мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров'я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;
  • не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров'я;
  • жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;
  • допускають перебування у помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;
  • не забезпечують дитину кишеньковими коштами;
  • перекладають догляд за молодшими дітьми на інших.
  • Діти мають:
  • знижену здатність контролювати свою поведінку;
  • демонстративну хоробрість;
  • агресію стосовно інших дітей або дорослих;
  • ознаки бродяжницва;
  • бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп'ютерний клубу.
  •  

УВАГА! КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ ЩОДО ТЕМИ АНТИБУЛІНГУ!!!!

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/korisni-posilannya-shodo-temi-antibulingu

Що таке медіація?

Алгоритм дій працівника закладу у разі виявлення випадку

насильства над дитиною.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року, підпункту 16¹ пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, Порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658.

1. У випадках, коли ви маєте підозри жорстокого поводження з дитиною або є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, інших працівників освітнього закладу або інших осіб), ваші дії:

  • Педагогічні працівники, медичний та господарсько-обслуговуючий персонал закладу у разі виявлення ознак чи факторів, що можуть вказувати на домашнє насильство, складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, терміново передають уповноваженій особі закладу Влезько О. М., а у разі її відсутності - безпосередньо завідувачу закладу Заїці О. М. чи заступнику директора Назаренко Н.В. інформацію про дитину з метою планування подальших дій щодо заходів для надання медичної, психологічної або іншої допомоги постраждалому.
  1. Уповноважена особа Тростянецької Філії І-ІІ ступенів №4 Влезько О.М.:
  • У разі виникнення підозри щодо домашнього насильства, жорстокого поводження з дитиною або якщо є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, з боку інших) уповноважена особа зустрічається із дитиною, стосовно якої є інформація про жорстоке поводження щодо неї, намагається розговорити, встановити контакт, довірливі стосунки та надає емоційну підтримку; проявляє інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і симпатію, дитина має відчути, що її дійсно чують і розуміють. Дотримуватись принципу конфіденційності щодо постраждалої особи.
  • У процесі розмови, якщо дитина підтверджує факт жорстокого поводження чи насильства щодо неї, уповноваженій особі необхідно з'ясувати терміни подій, які відбулися з дитиною, та можливості отримати їх опис.
  • Уповноважена особа закладу освіти повідомляє працівників психологічної служби закладу освіти, а працівник психологічної служби за потреби складає план корекційної роботи та здійснює соціально-педагогічний супровід з жертвою та ії кривдником, особливо, якщо останнім є інший учень (учні) закладу, та у разі необхідності перенаправляє до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога тощо).

 

 

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Фотоальбом
Copyright MyCorp © 2019